Піца Маргарита, Гавайська, Пепероні, Карбонара, Чотири сири
15 Квітня 2020

Піца Маргарита, Гавайська, Пепероні, Карбонара, Чотири сири

Ця історія змусить тебе надовго зануритися у вір неймовірних подій, тому замовляй доставку піци і гайда читати …

Весна 1920-го видалася холодною і дощовою. Ужгородці вже майже рік практично не покидали своїх домівок. Боялися. Чи то австрійських поліцаїв, що влаштовували облави в пошуках російських шпигунів (війна щойно закінчилася, але в головах точно ні), чи то зграй знахабнілих крадіїв, які посеред загального зубожіння могли втягнути останнє з домашніх запасів.

А тут ще отой іспанський грип. Чутки про нього ширилися Закарпаттям відтоді, як у грудні місто гуло від звістки про загадкову смерть трьох німецьких торговців, які привозили солод на знамениту пивоварню Шпеєра. Різне балакали - і що напилися до нестями, і що постаралася банда Фацека, яка полюбляла нападати на багатеньких іноземців. Але пошепки, з вуст в уста, містом ширились чутки про якусь страшну занесену з Іспанії хворобу, що за три дні спалює людину зсередини живцем.

І все б нічого, але після похорону тих німців, до яких насправді мало кому будо діло, захворіли і пропали двійко шанованих у місті лікарів - Іван та Михайло. А баби - оті вічні всезнаючі баби - і поготів розповідали страшне - що то жахлива хвороба, і ніхто не знає, як лікувати її, і що в Європах уже мільйони загиблих, і скоро всі помруть...

Налякані містяни сиділи вдома, бо ні роботи, ні забави в переляканому Ужгороді не було уже давно. Після звісток про спалах епідемії, влада закрила територію на в’їзд и виїзд і годі було знайти заняття, а тепер уже і харчі. Народ божеволів і зубожів, допиваючи останнє і намагаючись виміняти сімейні коштовності на провіант.

Габору було вісімнадцять. Десять з них він прожив в Італії, у своєї тітки в Неаполі. Там він помагав по господарству, випасав корів, варив сир, а ще - штудіював кухарську справу у маленькій сімейній тітковій траторії на набережній. Його гордістю була піца Маргарита, піца Пепероні та піца Карбонара, що всі рибалки вдосвіта забігали до кнайпи ще до виходу в море. Справи йшли вгору, і тітка мала на Габора великі комерційні плани. Аж тут прийшло лихо з сусідньої Іспанії. Страшна болячка, яку годі було зупинити, косила всіх підряд. Не оминула й улюблену тітку. Люди позакривалися в хатах, траторію довелось закрити. Сам же Габор дивом зміг переконати військових, що сунули на Закарпаття, взяти його з собою. Так і опинився вдома, звідки десять років тому його відправили до Європи вчитися уму-розуму.

У будинку в передмісті Ужгорода, де Габор жив разом з мамою, найціннішим, мабуть, скарбом була величезна дров’яна піч, яку змайстрував ще його прадід. Вона гріла взимку, годувала цілий рік, але Габор ледь витримував домашній режим і маявся без діла. Аби хоч якось розважитись, він нишпорив по закинутих хатах на своїй вулиці, попри комендантську годину, проголошену ще восени. Порожніх спустілих будинків було вдоста, враховуючи війну та епідемію.

Одного разу Габор заліз до колись розкішної хати закарпатського воєводи, якого застрелили рік тому під час п’яної сварки. Про воєводу того розповідали різне. Його боялися, але не так через посаду, як через покійну дружину, що її вважали відьмою. Подейкували, що вона зналася на чарівних зіллях, могла як врятувати, так і занапастити будь-кого. Будинок той Габора лякав і притягував водночас. Якось, вчергове забравшись до спавутіннього маєтку, хлопчина оступився і полетів донизу. Отямившись, побачив у схроні на поличках акуратно розставлені банки з якоюсь фіолетовою рідиною. Заінтригований юнак поцупив одну і гайда додому. Обережно відкривши кришку, скуштував на язика – і ... провалився у нестяму, і бачив він марево про бізнес - доставка Ужгород.

Зранку Габор прокинувся немов хворий. Тіло боліло і крутило, ноги ледве носили, але якимось дивним чином розгорівся апетит. Поки мама випасала надворі корову, малий нашкріб залишки борошна, відкрив банку закручених ще зліта городніх томатів, нарізав на дрібні шматочки кусень сиру, що його мати варила з домашнього молока. Руки, немов згадуючи минуле життя, самі працювали навченими на все життя рухами. За десять хвилин домівку заполонив аромат запашної піци Маргарити та Чотири сири, і хлопець аж почервонів від радощів. Поки мати не повернулася і не прибила його за спаплюжені продукти, Габор спакував піцу і вибрався геть. Через два будинки жив його товариш Вілько, з яким вони раз на тиждень теревенили за життя і мріяли про світле майбутнє.

Двері були відчинені, Габор постукав, але відповіддю була тиша. Обережно прочинивши двері, він зазирнув всередину. Вілько лежав на ліжку, весь мокрий, і вигукував якісь незрозумілі слова. Габор замочив рушника у холодній воді, поклав на розпеченого лоба другові і чекав, поки той не прокинеться.

За пару годин, коли Вілько отямився, Габор ледь не силоміць запхав у нього кусень піци і напоїв водою. Він уже розумів, що друг, скоріш за все, захворів на отой клятий іспанський грип і навряд чи виживе. Розумів і те, що самому теж навряд чи вдасться не захворіти, тому вирішив додому не вертатись, аби не піддавати ризикові стареньку матір.

За два дні Вілько, немов у казці, почав одужувати, а Габор так і не захворів, хоча кожного ранку прокидався холодний від страху. Коли він збагнув, що вже не захворіє, повернувся додому. Мати не сильно переживала - малий неодноразово зникав на пару днів і вона до того звикла.

Передусім Габор заліз під своє ліжко, де заховав оту відьмінську банку - все було на місці. Хлопець розповів мамі дивну історію одужання друга і вмовив її приготувати ще одну піцу. Цього разу він змайстрував Гавайську - щоправда, замість шинки кинув сушеної конини зі стратегічних запасів. І вже витягнувши гарячий запашний кругляш з печі, свідомо капнув туди тої загадкової фіолетової суміші ііііі … Далі буде …. Чекайте ;)

© Максим Храмов

Читай цікаве,

Твоє Family Cafe TERITORIA